Ритуальні послуги

Національний історико-культурний музей-заповідник «Лича́ківський цви́нтар» — відоме меморіальне кладовище у Львові площею 40 га. Головний вхід на кладовище розташований на вулиці Мечникова, 33, напроти — кінець вулиці Пекарської. На цвинтарі — понад 300 тис. поховань, розташованих на 86 полях, споруджено понад 2 тисячі гробівців, встановлено на могилах близько 500 скульптур та рельєфів.

Історія

Існує з 1786 року — після того, як австрійська влада заборонила ховати людей на старих кладовищах, що розміщувалися в місті навколо церков. Кладовище призначалося для Середмістя і IV дільниці Львова. На цвинтарі ховали здебільшого заможних і видатних жителів міста, хоч на початку XVI ст. ця місцевість використовувалась для поховань знедолених.

Найдавніші збережені могильні плити Личакова відносяться до 1787 та 1797 років. Цвинтар розпочинався тоді на ділянках, які займають нині поля 6, 7, 9, 10, 14.

У 1790, 1804 та 1808 роках відбулося значне розширення площі кладовища за рахунок купівлі прилеглих земельних ділянок від приватних власників. Наступне розширення кладовища відбулося 1856 року. Тоді було запрошено університетського ботаніка Карла Бауера, який разом з керівником цвинтаря Титом Тхужевським впорядкували територію. Було сплановано алеї та доріжки і кладовищу надано характер паркової зони. У 1875—1876 роках скульптори Леопольд Шімзер і Юзеф Шидловський вирізьбили кам'яну неоготичну браму за проектом архітектора Юліуша Гохберґера. На брамі вмонтовано барельєф, що зображує Ісуса Христа, скульптора Еміля Шредля.[1] Згідно з австрійським законодавством, могили, за якими ніхто не доглядав і за які не сплачено протягом 25 років, слід було зрівнювати з землею, а на їх місці дозволялись нові поховання. На Личаківському цвинтарі було встановлено каменедробарку для подрібнення старих пам'ятників. Отриманий таким чином матеріал використано для фундаментів мурованої огорожі цвинтаря і для шутрування доріжок.[2]

Протягом німецької окупації 1941—1944 років спостерігався занепад цвинтаря. Частину надгробків з різних причин понищено. Після другої світової війни на кладовищі почали споруджувати стандартні надгробки комбінату похоронного обслуговування. На першому полі стали ховати більш знатних громадян міста. На решті полів на вільних ділянках ховали і простих людей. В той же час ліквідовувалися деякі площадки та доріжки. Взято під охорону поховання радянських політичних діячів.

За радянський період у зв'язку з непродуманою процедурою визначення місця під нові поховання, відсутність належного догляду за могилами, родини яких виїхали до Польщі, брак коштів на охорону, кладовище зазнало значних шкод та руйнувань, постраждало багато пам'ятників-надгробків високої мистецької цінності. Через це уже з середини 1970-их років громадськість Львова, представники творчої інтелігенції, Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, ЗМІ неодноразово зверталися до владних структур з вимогою надання кладовищу статусу заповідника, охорони та реставрації його мистецької спадщини. 1975 року було прийнято рішення про припинення поховань. Виняток робиться лише для особливо відомих особистостей, родин, які мають власні гробівці, а також, в окремих випадках допускаються підзахоронення в існуючі могили родичів після 25-літнього строку поховання. 10 липня 1990 року ухвалою Львівської міської Ради народних депутатів територію Личаківського кладовища оголошено історико-культурним заповідником місцевого значення. У 1991 році до його скаду ще включено кладовище Пагорб Слави. 2001 року при музеї створено науковий відділ, який займається вивченням і популяризацією питань пов'язаних із цвинтарем.

Каплиці

Каплиця Дунін-Борковських.

Каплиці Кшечуновичів і Кисельків.

На цвинтарі знаходяться 24 каплиці — усипальниці заможних, переважно шляхетських родин. Першими від головного входу на цвинтар є дві неороманські каплиці Кшечуновичів і Кисельків (архітектор Філіп Покутинський), неокласицистична родини Моледзінських, каплиці Адамських, Лодинських, Бачевських (остання за проектом Яна Шульца). Найбільш віддаленою від головного входу є неоготична каплиця Цетнерів, збудована у 1890–1891 роках фірмою Івана Левинського за проектом Яна Кудельського. Скульптурне оздоблення ймовірно Петра Гарасимовича.[3]

Найдавніша каплиця збудована 1812 року за проектом невідомого архітектора у стилі класицизму. Замовив її Леонард Вінцент Дунін-Борковський після смерті дружини. Фасад був оздоблений скульптурним зображенням родинного герба (у тимпані), статуєю Харона (вінчав фронтон), а також статуями жінки та юнака, що плачуть (між колонами портика). Збереглись лише дві останні. Автором скульптурного оздоблення був Гартман Вітвер. 1880 року на замовлення Юрія Дуніна-Борковського для однієї з гілок цього роду збудовано другу каплицю. За архітектурою вона значно скромніша. У радянський час обидві каплиці дійшли до стану руїни, зокрема 1985 року в першій з них сталась пожежа. У часи незалежності обидві будівлі відреставровано.

Каплиці збудовано також на цвинтарі, де поховані учасники боїв за Львів 1918-1919 років (архітектор Рудольф Індрух) та на полі українських почесних поховань (архітектор Олександр Ярема).

Військові поховання

На території цвинтаря є ряд військових меморіалів. До найдавніших відноситься поховання учасників польського повстання 1830—1831 років. Початково повстанців ховали у звичайному порядку. По усій території цвинтаря збереглось 146 таких могил. 1880 року напередодні 50-річчя повстання для створення окремого пантеону містом було виділено спеціальну ділянку (нині знаходиться у межах поля 71), де поховано всього 47 осіб. Посередині ділянки знаходиться пам'ятник у вигляді великого символічного саркофага, частково оповитого прапором, на якому складено шаблі та уланську каску (скульптор Генрик Пер'є). На саркофагу напис «Exoriare aliquis nostris ex ossibus ultor». Нижче — «Weteranom Wojska Polskiego z 1830/31 r.» У радянський час частину цвинтаря знищено, влаштовано поховання заслужених партійних діячів.[4]

На цвинтарі також поховано близько 230 учасників повстання 1863—1864 років.

У 1922—1939 на прилеглій території, яка нині у складі цвинтаря, створено пантеон польських військових, учасників Українсько-польської війни 1918-1919 років. Поруч, на полі № 78 було заплановано будівництво меморіалу воїнам Української галицької армії. 1992 року інститутом «Укрзахідпроектреставрація» розроблено перший проект. Однак до його реалізації не дійшло. Будівництво розпочато лише 1998 року за проектом архітектора Михайла Федика та інституту «Містопроект», скульпторів Дмитра Крвавича та Миколи Посікіри. Каменярські роботи виконуються фірмою «Ренесанс», а бронзова скульптура на Львівській кераміко-скульптурній фабриці. 2002 року сюди у меморіальну каплицю перенесено прах президента ЗУНР Євгена Петрушевича.

На полі № 82 знаходилось поховання австрійських, російських та українських солдатів часів I світової війни. У 1946-1947 роках могили було знищено, а пізніше на цьому місці влаштовано поховання працівників НКВС. На початку вересня 1995 року мешканець смт Дубляни Степан Пахолко виявив на території заводу залізобетонних виробів тресту «Львівсільбуд» кілька десятків понищених хрестів. Співставивши збережені написи з існуючою на той час літературою, Степан Пахолко самостійно ідентифікував їх, як надгробки поховань I світової війни з 82 поля Личаківського цвинтаря, що було потім підтверджено дослідником Григорієм Лупієм. Уламки перенесено на територію цвинтаря.[5]