 Обряд поховання як ритуал похорону обов'язково відбувався до заходу сонця, коли воно перебуває ще високо, щоб "призахідне сонце могло захопити із собою померлого".
Крім цього разом із труною в могилу опускали церковні свічі, що горіли під час відспівувань, що не суперечить законоположенням православ'я.
Також як і існуюче дотепер останнє цілування померлого близькими й родичами, так само як і звичай з боку проводжаючих кинути в могилу по жмені землі з побажаннями: "Нехай земля тобі буде пухом".
Але був і подекуди залишається такий архаїчний елемент ритуалу похорону, як звичай кидати в могилу дрібні гроші. Існувало кілька народних тлумачень цього звичаю. Одне - як викуп місця на цвинтарі для померлого, що є додатковим свідченням зв'язку померлого з місцем його поховання - могилою, землею. Якщо не відкупити місця, небіжчик буде по ночах приходити до живих родичів і скаржитися на те, що «хазяїн» підземного світу жене його з могили. По іншому переконанні гроші клали, щоб померлий міг купити собі місце на тім світі.
По народно-християнському тлумаченню гроші, покладені в труну або кинуті в могилу, призначалися для оплати перевозу через вогненну ріку або для оплати вільного проходу по митарствах. Цей похоронний обряд зберігає вагу і відбувається незалежно від того, до якої вікової або соціально-професійної групи належав при житті покійний.
Іноді зустрічається такий елемент ритуалу, коли в могилу кидають «слізну» хусточку. Після того, як могила засипана, на надмогильному пагорбі встановлюють вінки, а в центрі - квіти. Іноді відразу ставлять хрест або тимчасовий обеліск, пам'ятну дошку із прізвищем, ім'ям, датою народження й смерті.
Вважається за правило не встановлювати постійний пам'ятник на могилі раніше, ніж через рік після смерті (поховання).
Цілком природно, що для тих хто втратив близьку людину прощання з ним на похованні супроводжується плачем, голосіннями жінок. Але мало хто представляє, що голосіння типу "Ой, ненька, на кого ж ти мене залишила...", "Що ти зібрався так рано, чоловік мій улюблений..." містять у собі елементи формул ще язичеських нагробних голосінь, яким не менш двох тисяч років.
Традиційне частування цвинтарних робітників-копальників, коротка поминальна трапеза на цвинтарі з випивкою «за спомин душі», з кутею, млинцями, з розкиданням залишків їжі на могилі для птахів (душ померлих) повсюдно існує в похоронному ритуалі й тепер.
У минулому особливим способом поминання душі була «таємна», або «потаєна», милостиня. Вона ставила за обов'язок сусідам молитися за покійного, при цьому той хто молиться приймав на себе частину гріхів померлого. "Таємна" милостиня полягала в тому, що родичі померлого сорок днів розкладали по вікнах, ґанках найбідніших сусідів милостиню: хлібці, млинці, яйця, коробки сірників, іноді більші речі - хустки, шматки тканини й ін. Як і всі поминки були жертвою, так і милостиня була жертовною їжею. Крім "таємної" милостині, існувала явна, відкрита милостиня - «на згадку» - роздача пирогів, печива, солодощів жебрачкам і дітям біля воріт цвинтаря. При відспівуванні також роздавали присутнім калач з запаленою свічкою. У багатьох місцях кожному учасникові поминок вручали по новій дерев'яній ложці, щоб при їжі цією ложкою згадували померлого. Для порятунку грішної душі робили пожертвування на новий дзвін, щоб він «видзвонив» загиблу душу з пекла, або віддавали сусідам півня, щоб він співав за гріхи небіжчика.
Зараз у ритуалі похорону крім роздачі милостині цвинтарним і церковним жебракам існує й особлива форма милостині - роздача на похоронах деяким близьким хусток. Хустки ці належить дбайливо зберігати.
|
