22:58 | |
Як відомо, документи щодо місць поховань реабілітованих політв’язнів періоду комуністичних репресій до цього часу залишаються під грифом таємності. Виправдовується влада тим, що за радянських часів не відокремлювали політичних злочинців від кримінальних, а останні і нині не мають права на оприлюднення місць поховання. Захоронення жертв проводилося таємно, переважно вночі, у місцях, відведених для цього на діючих та окремих кладовищах. Могили у звітності фіксувалися за допомогою подвійної нумерації. Ряд чи квадрат позначали літерою алфавіту, а могили у ньому – номерами, найчастіше від 1 до 50. Такі номери ми зустрічаємо у актах про смерть в’язнів, які разом з особовими архівними справами зберігаються в архівах УМВСУ без строку давності. Саме на основі актів з особових справ, журналу реєстрації померлих в обллікарні та в пересильній в’язниці, а також протоколів, донесень та інших архівних матеріалів ми склали список померлих у повоєнний період і довідалися про назви кладовищ, на яких їх ховали. Крім того, існують ще погребальні документи, за якими кожному померлому давався порядковий номер. Цей номер вибитий на металевій бірці, яку прив’язували до гомілки померлого. Жодного разу нам не вдалося дістатися до таких документів, які співставляють прізвища з цими номерами, хоча вони також мають зберігатися без строку давності. Не отримали ми і плану розміщення могил та квадратів. Переконані, що і вони збереглися, лише досі не розтаємнені. Аналогічні документи оприлюднені лише щодо кладовищ німецьких полонених на Львівщині. За архівними дослідженнями встановлено, що до 1949 року померлих в’язнів захоронювали на Янівському (Львівському), та Левандівському кладовищах (розміщення останнього досі не з’ясоване остаточно). З кінця 1949 до 1957 року в’язнів захоронювали на Замарстинівському кладовищі. Дружина покійного фірмана з похоронного бюро Марія Мартиняк у 1995 році повідомила пошуківцям про те, що її чоловіка саме в ці роки залучали до перевезення і захоронення в’язнів із в’язниць НКВД. Вона вказала і місце, поруч з яким мала город. Вдалося відшукати в облдержархіві документ за № 800 від 1.07.1952 р. про виділення виконкомом Львівської міськради додаткової площі 2,8 га для «розширення Замарстинівського кладовища». Він із запізненням узаконив таємні поховання. Інший документ - рішення виконкому міськради № 266 від 18.05.67 р. - стверджує про «закриття» Замарстинівського, Левандівського та ряду інших міських кладовищ. Після цього, рішенням міськвиконкому № 317 від 1.06.67 р., заоране Замарстинівське тюремне кладовище - «прирізка» площею 2,8 га - було передане під дачі похоронному бюро, заводу будівельних виробів, фірмі «Світоч», міськкомунгоспу та міськжитлоуправлінню. У даний час воно вкрите приватними садовими ділянками. Опитування мешканців мікрорайону та інших добровільних свідків допомогло встановити, що частина власників знала про цей цвинтар, також довідалися про нього й окремі родини похованих. Зокрема, у післясталінські часи сюди приїжджала родина з Яворівщини, встановила хрест на одній з ділянок. Розповідають, що люди не хотіли отримувати ділянки саме на місці поховань, і вони діставалися тим, хто про це не знав, а дізнавшись, перепродував ділянку. Один з власників, службовець МВС, збудував хатину, але її спалили. Не виключено, що родини таємно викопували і перезахоронювали близьких. Це підтверджують дві виявлені під час розкопок порожні труни на початку кладовища. Отримавши дозвіл адміністрації на ексгумаційні дослідження, пошуківці заручилися згодою власників найближчих ділянок - родин Парамуд, Андрушків, та Сливинської. У травні 1996 року були закладені пробні шурфи і ексгумовані 20 останків з окремих могил, поховані у примітивних трунах, на глибині від 1.5 до 1,8 м, без одягу. Частина металевих бірок на ногах прочитувалася, але прокуратура відмовилася відкрити кримінальну справу та шукати доступ до документів, які допомогли б ідентифікувати ексгумованих. Через брак коштів і підтримки адміністрації роботи довелося припинити. Була проведена судово-медична експертиза, яка не виявила слідів насильницької смерті, хоча і не заперечувала цього. Вік в’язнів - від зовсім юних до цілком похилого (18-80). Архівні дослідження особових справ, актів про смерть та журналів реєстрації померлих дають підстави стверджувати, що кримінальні злочинці становили у той час менше 10 відсотків в’язнів. Серед жертв переважають політичні статті - різні пункти відомої 54-ої. Це в основному так звані «бандпосібники» - родичі та сусіди підпільників ОУН-УПА. Значна частина в’язнів репресована за недотримання вимог тоталітарного комуністичного режиму: не виконані норми трудової повинності, непосильних державних поставок, порушення паспортного режиму у прикордонні і т.п. Зовсім юні випускники ФЗО (сучасних ПТУ) тікали з примусової праці на шахтах Донбасу, тікали із сибірського заслання хворі та багатодітні жінки. Безладдя та розкрадання у господарствах радянське керівництво прикривало вигаданими звинуваченнями непричетних працівників. Таким був контингент пересильної в’язниці. Багатьох осіб, доведених катуваннями та жахливими умовами катівень до критичного стану, ще до слідства змушені були віддавати до лікарні, інші вже після вироку не підлягали етапуванню з пересильної в’язниці до таборів і тут помирали. Була частина в’язнів з прижиттєвими лікованими пораненнями, у т.ч. кульовими. Було кілька убитих при спробі втечі. Траплялися і нещасні випадки у трудколоніях області. Про це свідчать архівні документи. Ми не знаємо, чи ховали там в’язнів інших в’язниць, але кілька в’язнів з трудколоній у лікарні обліковані і поховані тут у 49-57 роках. За національним складом основну масу становлять українці, є росіяни, 25 поляків, 1 німець, 3 угорці, 9 євреїв. У 1999 р. за ініціативою «Меморіалу» облдержадміністрація винесла рішення про продовження досліджень на Замарстинівському тюремному кладовищі. З 20.09 до 9.10 тут працювала група з 5 дослідників-археологів "Пошуку". Допоміжні земляні роботи виконували 20 солдат в/ч 4114 Національної Гвардії. Були виділені облдержадміністрацією кошти для харчування і придбання частини спорядження. Ексгумовано 122 останки, які не відрізняються від попередніх 20 за характером поховання та особливостями останків. Лише в одному черепі виявлено кульові отвори. Можливо, це був утікач, застрелений охороною. Багато серед досліджених було прижиттєвих інвалідів, жінок, стариків, юнаків. Через відсутність судмедексперта точніші дослідження не виконані. Є ряд кістяків із слідами посмертних анатомічних досліджень, що частково відповідає записам у книгах обліку судмедексертизи за ці роки. Виявлено також два масові захоронення останків понад 10 немовлят та окремих видалених у дорослих кісток. 74 металеві бірки передані для лабораторних досліджень у прокуратуру. Досі не ясно, чи буде порушена кримінальна справа та досліджені документи для ідентифікації ексгумованих останків. Із закінченням фінансування роботи припинено. У неповних списках жертв, складених пошуківцями на основі актів, особових справ та журналів обліку померлих лікарні і пересильної в’язниці, є 265 прізвищ, з датами смерті, номерами могил, переважно з політичними статтями репресій. Серед них - імена 17 немовлят, які опинилися в неволі разом з матерями або народилися вже тут. Протягом двох тижнів ексгумовані останки були виставлені у великому залі. Відкрили доступ родичів, громадськості, преси. Проводилися зустрічі і прес-конференції з пошуківцями. 24 жовтня відбулося урочисте поховання у саркофагу на Марсовому полі Личаківського кладовища, у маркованих трунах, 142 ексгумованих Львівським «Меморіалом» жертв комуністичного режиму . Ця антикомуністична акція проводилася дуже урочисто. Труни з останками були встановлені на площі біля стіни колишньої Львівської в'язниці №2 – на тій же вулиці Замарстинівській. У 1990 році у дворі цієї в'язниці було ексгумовано із двох великих ям останки 64 жертв розстрілу НКВС червня 1941 року - «у зв'язку з військовими діями». Їх так само урочисто поховали в саркофагу. Як і тоді, в акції брали участь тисячі жителів області і запрошені родичі загиблих з різних країн. У панахиді брали участь міська і обласна адміністрація, представники громадськості. Спільний церковний обряд чинили представники всіх діючих конфесій. Колони з хоругвами і антикомуністичними гаслами розтягнулися на багато кварталів міста. Труни з останками несли гвардійці української армії. Акція транслювалася телебаченням на всю Україну, широко освітлювалася в засобах масової інформації. Мета цих заходів – відновлення історичної правди, увічнення пам'яті борців за незалежність нашої держави і прагнення не допустити повторення тоталітаризму. Львівська пересильна в’язниця №25 | |
|
| |
| Всего комментариев: 0 | |
