22:46 | |
| Які бувають марновірства й що НЕ треба робити на християнських похоронах. Із древніх часів ритуальні обряди були оточені містичними марновірствами й прикметами. Уважається, що марновірства збереглися з первісних часів, коли ритуали являли собою спробу людини піддобрити світ у якому він жив. Можна привести безліч похоронних прикмет і марновірств, зв'язаних зі смертю й похованням. У кожному містечку існують свої традиції поховання. Марновірства, проходження всяким прикметам і звичаям, дотримання різних форм похоронних обрядів, пояснюються недоліком знання про їх. Прийнявши Православ'я, ми до кінця не зжили язичеські звичаї. Найбільше зримо вони проявляються саме в обряді поховання, таємниці й багато страхів якого нікому не вдалося розпізнати. Назвемо деякі похоронні звичаї й марновірства, які православні християни не повинні брати до уваги: класти в труну гроші, речі й продукти; навіть якщо з якоїсь причини були куплені зайві приналежності для поховання; класти на лице покійного млинець, а потім з'їдати його, вірячи, що цим знищуються гріхи покійного; уважати, що найближчим родичам померлого не можна брати участь у перенесенні труни, щоб не спричинити чергової смертей у родині. вірити, що людина, що випадково встала під час відспівування між труною й вівтарем, неодмінно незабаром помре; вірити, начебто людина, що повернулася в будинок після виносу тіла й до повернення зі цвинтаря, неодмінно помре; вірити, що людина, що йде перед труною піде за померлим; уважати, що не можна дивитися з вікна на похоронну процесію, а то вмреш; уважати, що даючи на поминки столи й стільці, приведеш у свій будинок смерть; на поминках ставити «для покійного» чарку горілки й хліб і зберігати цю «поминальну чарку» до сорокового дня; лити горілку в могилу; вимовляти: «Так буде тобі земля пухом»; вірити, що душу померлого може приймати вигляд птаха або бджоли; вірити, що якщо покійний не відспіваний, те його душа залишається на землі примарою; вірити, що похоронну землю, що дають на заочному відспівуванні, не можна зберігати в будинку більше одного дня; вірити, що якщо людину поховати без руки або ноги, то й у тім світі він буде залишатися калікою. Цей язичеський забобон послужив основою омани в деяких християн, які боялися, що в Судний день їхня близька людина повстане з мертвих без кінцівки й на вічність залишиться інвалідом; вірити, що кремація може послужити причиною хвороб дітей або онуків кремуємого; вірити, що тіла згорілих на пожежі не воскреснуть у Судний день. Серед християн існує острах, що спалення неминуче прирікає покійного на пекельні муки (проводяться паралелі між вогнем крематорію й геєною вогненної). Необхідно сказати, що різні забобони, пов'язані з похованням, - проблема не тільки нашого часу. І в дореволюційні часи різного роду марновірств, зв'язаних зі смертю й обрядом поховання, було предосить. Наприклад, існує не православний язичеський звичай, коли під труну покійного кладуть сокиру, кидають монети в труну, у могилу. Плакальниці про покійного - теж не церковна традиція. Є ще багато прикмет і марновірств. Існує безліч неписаних і часом дивних ритуалів, які, проте, передаються з покоління в покоління і чи виконуються не з більшою ретельністю, ніж церковні молитовні обряди. От деякі похоронні звичаї: закривати в приміщення де перебуває покійний вікна й кватирки. Тримати вхідні двері або двері в кімнату з небіжчиком закритими; закривати тканиною дзеркала. Дзеркала закривають для того, щоб душа покійного, побачивши себе, не злякалася. Інший варіант тлумачення: щоб покійний не налякав родичів. Уважається також, що через дзеркало душа може піти в темний світ «задзеркалля», де панує диявол і правлять біси. Насправді цей звичай пішов з далеких часів, коли в багатих будинках драпірувалися чорними тканинами дзеркала й кришталеві люстри, щоб вони своїм блиском не відволікали молящихся від заупокійної молитви; на час похорону забирати із квартири тварин (собак, кішок), особливо собак. Уважається, що виття або гавкіт собаки лякає душу покійного. Поганою прикметою вважається, коли кішка заплигує в труну з покійним; після виносу покійного з будинку обов'язково миють підлоги. У такий спосіб вимивають із будинку смерть. Або ж, коли виносять небіжчика, у будинку перевертають столи, стільці. У цьому немає необхідності. Все це пов'язане з язичеськими звичаями; двічі зупинитися по дорозі від будинку до цвинтаря. Це пов'язане з релігійним уставом, по якому покладене двічі служити літію: при виході із селища й при вході на цвинтар. Церковний звичай забутий, а те, що труна з небіжчиком повинна бути поставлена у двох місцях, - пам'ятають; не приносити зі цвинтаря живі або штучні квіти. Уважається, що зробивший це буде довго й важко хворіти; не приміряти одяг для померлого при його покупці. Уважається, що людина, навіть не знаючи для кого купується одяг, примірить свою смерть; класти в труну окуляри або протез, що належать померлому. Сучасний похоронний звичай, ніяк не пов'язаний із правилами християнського поховання; нічого не брати зі цвинтаря, якою би коштовною і гарною, не була б ця річ, щоб не взяти на себе чужі лиха й хвороби; щоб не накликати в будинок нову смерть на поминальному столі не повинно горіти більше однієї свічі; якщо хтось на поминках зарегоче або запече, той незабаром буде вити від горя. Цей похоронний звичай зрозумілий - неповага до горя повинне бути покаране; у того, хто на поминках сильно нап'ється, діти будуть п'яницями. В XX столітті, ці похоронні марновірства стали повсюдно розповсюдженими. Їх виконують, не замислюючись про зміст, навіть люди, що вважають себе атеїстами. Не можна не сумувати нам, коли, умираючи, залишають нас ті, котрих любимо. Будемо оплакувати наших померлих, тому що пішла від нас кохана людина, але будемо оплакувати його по-християнському. | |
|
| |
| Всего комментариев: 0 | |
