20:07 | |
| Державний історико-культурний музей-заповідник «Лича́ківський цви́нтар» — відоме меморіальне кладовище у Львові. На на 86 полях загальною площею 40 га тут розміщені понад 300 тис. поховань (зокрема понад 2000 гробівців), на могилах встановлено близько 500 скульптур і рельєфів. Головний вхід на цвинтар розташований на вулиці Мечникова, 33, напроти кінця вулиці Пекарської.Зміст [сховати] 1 Історія 2 Каплиці 3 Військові поховання 4 Скульптори надгробків 5 На цвинтарі поховані 5.1 Поле почесних поховань 5.2 Поле №1 5.3 Могили на початку головної алеї 6 Екскурсії 7 Галерея 8 Керівництво музею-заповідника «Личаківський цвинтар» 9 Примітки 10 Див. також 11 Література 12 Посилання [ред.] Історія Існує з 1786 — після того, як австрійська влада заборонила ховати людей на старих кладовищах, розміщених тоді в місті навколо храмів. Відтоді був одним із 4 цвинтарів Львова (решта три давно не існують) і призначався для Середмістя і IV дільниці Львова. На цвинтарі ховали здебільшого заможних і видатних мешканців міста, хоча ще на початку XVI ст. цю місцевість уже використовували для поховань знедолених. Цвинтар розпочинався з ділянок, які нині займають поля 6, 7, 9, 10, 14. Найдавніші збережені могильні плити Личакова належать до 1787 і 1797 років. У 1790, 1804 та 1808 відбулося значне розширення площі кладовища за рахунок купівлі прилеглих земельних ділянок від приватних власників. Наступне розширення кладовища відбулося 1856 року. Тоді університетський ботанік Карл Бауер разом із керівником цвинтаря Титом Тхужевським впорядкували територію. Були сплановані алеї та доріжки, кладовищу надали характеру паркової зони. 1875—1876 - скульптори Леопольд Шімзер і Юзеф Шидловський вирізьбили кам'яну неоготичну браму за проектом архітектора Юліуша Гохберґера. На брамі вмонтовано барельєф, що зображує Ісуса Христа, роботи Еміля Шредля [1]. Згідно з австрійським законодавством, могили, за якими ніхто не доглядав і за які не було сплачено протягом 25 років, належало зрівнювати з землею, а на їхньому місці дозволяли нові поховання. Відтак на Личаківському цвинтарі встановили каменедробарку для подрібнення старих пам'ятників. Отриманий таким чином матеріал використали для фундаментів мурованої огорожі цвинтаря і для шутрування доріжок [2]. У ті ж часи склалася традиція, за якою на полі №1 ховали найвидатніших громадян міста. На решті полів на вільних ділянках ховали й простих людей. У 1920-х роках львівський урбаніст Ігнатій Дрекслер розробив проект розширення та покращення планування цвинтаря [3]. Під час Другої світової війни цвинтар занепав. Частину надгробків із різних причин понищили. Після війни на кладовищі почали споруджувати стандартні надгробки, виготовлені комбінатом похоронного обслуговування. Через непродуману процедуру визначення місць під нові поховання, відсутність належного догляду за могилами людей, родини яких виїхали до Польщі, брак коштів на охорону цвинтар зазнав значних шкод і руйнувань, постраждало багато пам'яток - надгробків високої мистецької цінності. Через це вже від середини 1970-х років громадськість Львова, представники творчої інтелігенції, Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, ЗМІ неодноразово зверталися до владних структур з вимогою надання кладовищу статусу заповідника, охорони та реставрації його мистецької спадщини. 1975 - було ухвалене рішення про припинення поховань. Виняток робиться лише для найвизначніших особистостей, родин, які мають власні гробівці, також в окремих випадках дозволено "підзахоронення" в наявні могили родичів після 25-літнього строку поховання. 10 липня 1990 - ухвалою Львівської міської ради територію Личаківського цвинтаря оголошено історико-культурним заповідником місцевого значення. 1991 - до його скаду ще включено кладовище "Пагорб Слави". 2001 - при музеї створили науковий відділ, який займається вивченням і популяризацією питань пов'язаних із цвинтарем. [ред.] Каплиці Каплиця Дунін-Борковських. Каплиці Кшечуновичів і Кисельків. На цвинтарі збереглися 24 каплиці — усипальниці заможних, переважно шляхетських родин. Першими від головного входу на цвинтар є дві неороманські каплиці Кшечуновичів (вірменська родина; каплиця - на пагорбку, і до неї провадять 20 сходинок) і Кисельків (архітектор Філіп Покутинський), неокласицистична - родини Моледзінських, каплиці Адамських, Лодинських, Бачевських (остання за проектом Яна Шульца). Найвіддаленішою від головного входу є неоготична каплиця Цетнерів, збудована у 1890–1891 фірмою Івана Левинського за проектом Яна Кудельського. Скульптурне оздоблення - ймовірно Петра Гарасимовича [4]. Найдавніша каплиця збудована 1812 за проектом невідомого архітектора у стилі класицизму. Замовив її Леонард Вінцент Дунін-Борковський після смерті дружини. Фасад був оздоблений бронзовим родинним гербом Łabędź (у тимпані), фронтон вінчала статуя Харона, між колонами портика були статуї плакальників - жінки та юнака. Збереглися лише дві останні. Автором скульптурного оздоблення був Гартман Вітвер. 1880 - на замовлення Юрія (Єжи) Дуніна-Борковського для однієї з гілок цього роду збудували другу каплицю. За архітектурою вона значно скромніша. У радянський час обидві каплиці майже зруйнувалися, зокрема 1985 у першій із них сталась пожежа. Після 1990 обидві будівлі відреставрували. Каплиці збудовано також на цвинтарі, де поховані польські учасники боїв за Львів 1918-1919 (архітектор Рудольф Індрух) та на полі українських почесних поховань (архітектор Олександр Ярема). [ред.] Військові поховання На території цвинтаря є ряд військових меморіалів. До найдавніших належать поховання учасників польського повстання 1830—1831. Початково повстанців ховали у звичайному порядку. На території цвинтаря збереглось 146 таких могил. 1880 року, напередодні 50-річчя повстання, для створення окремого пантеону місто виділило спеціальну ділянку (нині - у межах поля 71), де поховали 47 ветеранів повстання. Посеред ділянки встановили пам'ятник - великий символічний саркофаг, частково оповитий прапором, на якому складено шаблі й уланську каску (скульптор Генрик Пер'є). На саркофагу напис: Exoriare aliquis nostris ex ossibus ultor. Нижче — Weteranom Wojska Polskiego z 1830/31 r. У радянський час частину цвинтаря повстанського знищили, влаштувавши поховання деяких партійних діячів.[5] На цвинтарі також поховано близько 230 учасників повстання 1863—1864 (більшість із них - на узвишші посеред цвинтаря). 1922—1939 - на прилеглій території, яка нині у складі цвинтаря, створили пантеон польських військових, учасників Українсько-польської війни (1918-1919) та польсько-радянської війни (1920). Поруч, на полі №78, свого часу запланували збудувати меморіал воїнам Української Галицької армії. 1992 інститут «Укрзахідпроектреставрація» розробив перший проект. Але до його реалізації не дійшло. Будівництво розпочали лише 1998 за проектом архітектора Михайла Федика та інституту «Містопроект», скульпторів Дмитра Крвавича та Миколи Посікіри. Каменярські роботи виконала фірма «Ренесанс», а бронзову скульптуру - на Львівській кераміко-скульптурній фабриці. 2002 сюди у меморіальну каплицю перенесли прах президента ЗУНР Євгена Петрушевича. На полі №82 містився цвинтар австрійських, німецьких і турецьких солдатів Першої світової війни, українських січових стрільців і польських легіонерів. У 1946-1947 могили були знищені, а пізніше на цьому місці влаштовали поховання працівників НКВД. На початку вересня 1995 мешканець смт Дубляни Степан Пахолко виявив на території заводу залізобетонних виробів тресту «Львівсільбуд» кілька десятків понищених хрестів. Співставивши збережені написи з існуючою на той час літературою, С.Пахолко самостійно ідентифікував їх як надгробки поховань I Світової війни з поля №82 Личаківського цвинтаря, що потім підтвердив дослідник Личакова Григорій Лупій. Уламки перенесено на територію цвинтаря.[6]. [ред.] Скульптори надгробків Надгробки 1-ї половини 19 століття виконані здебільшого у класицистичному стилі. Серед скульпторів: Гартман Вітвер Антон і Йоганн Шимзери Павло Ойтелє У 2-й половині 19 - на початку 20 століття їхні традиції з виразним впливом західноєвропейської скульптурної школи (еклектика, сецесія, ар деко) продовжили: Абель Марія Пер'є Генрик Пер'є Парис Філіппі Юліан Марковський Едмунд Яскульський Тадеуш Баронч Ципріан Годебський родина Тировичів Вітольд Равський До 1944 року на кладовищі працювали також такі українські майстри, як Григорій Кузневич і Сергій Литвиненко. Із скульпторів повоєнного часу свої твори на Личакові залишили зокрема: Євген Дзиндра Теодозія Бриж Євген Прокопович (автор низки образів скорботних дівчат, зокрема в українських строях) Петро Кулик Лука Біганич Валентин Подольський Еммануїл Мисько Петро Дзиндра Любомир Яремчук Микола Посікіра [ред.] На цвинтарі поховані письменники: Владислав Белза, Ростислав Братунь, Ірина Вільде, Андрій Волощак, Олександр Гаврилюк, Володимир Гжицький, Назар Гончар, Северин Ґощинський, Габріеля Запольська, Петро Карманський, Петро Козланюк, Марія Конопницька, Василь Левицький, Костянтина Малицька, Григорій Нудьга, Юліан Опільський, Марійка Підгірянка, Василь Пачовський, Ігор Римарук, Михайло Рудницький, Яків Стецюк, Сидір Твердохліб, Степан Тудор, Осип Турянський, Григорій Тютюнник, Роман Федорів, Іван Франко, Григорій Чубай, Кароль Шайноха, Маркіян Шашкевич, Юрій Шкрумеляк, Михайло Яцків; художники, скульптори: Ігор Боднар, Теодозія Бриж, Віталій Гінзбург, Яків Гніздовський, Артур Гротгер, Євген Дзиндра, Михайло Дзиндра, Павло Ковжун, Олена Кульчицька, Осип Курилас, Леопольд Левицький, Євген Лисик, Еммануїл Мисько, Антін Манастирський, Ярослава Музика, Олекса Новаківський, Станіслав Рейхан, Юзеф Рейхан, Віктор Савин, Іван Севера, Юрій Стефанчук, Іван Труш, Антон Шімзер, Йоан Шімзер; мистецтвознавці: Борис Возницький, Микола Голубець, Андрій Дорош, Михайло Драган, Іларіон Свєнціцький; архітектори: Іван Багенський, Януш Вітвіцький; Зиґмунт Ґорґолевський, Юліан Захарієвич, Іван Левинський, Генріх Швецький-Вінецький; композитори: Василь Барвінський, Ігор Білозір, Анатоль Вахнянин, Ян Галль, Володимир Івасюк, Микола Колесса, Анатолій Кос-Анатольський, Станіслав Людкевич, Роман Сімович; фольклористи, етнографи: Володимир Барвінський, Іван Вагилевич, Володимир Гнатюк, Філарет Колесса, Осип Роздольський; музиканти: Сергій Кузьминський, Ігор Лацанич, Дем'ян Пелехатий; артисти та режисери: Володимир Данченко, Зінаїда Дехтярьова, Надія Доценко, Павло Кармалюк, Соломія Крушельницька, Іван Мацялко, Борис Романицький, Іван Рубчак, Олег Сталінський, Борис Тягно, Василь Яременко; вчені: Вітольд Ауліх, Освальд Бальцер, Стефан Банах, Олександр Барвінський, Іван Верхратський, Северин Відт, Михайло Возняк, Ярослав Дашкевич, Бенедикт Дибовський, Мирон Зарицький, Йосип Застирець, Михайло Кобрин, Мирон Кордуба, Юрій Киричук, Іван Крип'якевич, Володимир Левицький, Орест Мацюк, Василь Міліянчук, Андрій Моторний, Олександр Огоновський, Омелян Огоновський, Ярослав Підстригач, Антон Петрушевич, Степан Посацький, Михайло Ролле, Василь Сімович, Олена Степанів, Євген Черкашин, Олександр Чоловський, Ісидор Шараневич, Михайло Шереметьєв, Людмила Шпинова, Василь Щурат; громадські, політичні, державні діячі: Ярослав Барановський, Володимир Барвінський, Дмитро Вітовський, Петро Дужий, Катерина Зарицька, Ілля Кокорудз, Адам Коцко, Маріян Коць, Ярослав Кулачковський, Іван Куровець, Михайло Матчак, Євген Петрушевич, Генрик Ревакович, Юліан Романчук, Михайло Сорока, Семен Стефаник, Олександр Тисовський; публіцисти: Ярослав Галан, Осип Мончаловський, Мілена Рудницька; єпископи УГКЦ: Григорій Яхимович (1792–1863), Спиридон Литвинович (1810–1869), Михайло Куземський, Юліан Сас-Куїловський, Миколай Чарнецький. військові: Юліан Ордон, Роман Сушко, Могаммед Садик-бей Агабек-заде Герої Радянського Союзу: Анохін Сергій Григорович, Антонов Володимир Олександрович, Бобровський Олександр Андрійович, Бовкун Іван Михайлович, Воздвиженський Микола Миколайович, Голдобін Микола Іванович, Гопник Хаскель Моїсейович, Дем'яненко Іван Микитович, Дідок Яків Терентійович, Ємельянов Іван Олексійович, Зінуков Михайло Семенович, Ісаєв Микола Васильович, Кармішин Дмитро Дмитрович, Липатенков Федір Петрович, Мусієнко Іван Олександрович, Немчінов Іван Миколайович, Павлов Олександр Георгійович, Сурков Федір Павлович, Тюріков Сергій Петрович,Ярцев Володимир Григорович повні кавалери ордена Слави: Радченко Іван Семенович [ред.] Поле почесних поховань «Поле почесних поховань» займає частину поля №67. Започатковане перенесенням сюди тлінних останків Катерини Зарицької (1914–1986). Поряд похований її чоловік Михайло Сорока (1911–1971). Його прах перенесено з радянського концтабору №17 у Мордовії (1991). 1997 - тут поховали визначного діяча УПА Петра Дужого (1916–1997). Передбаченою реконструкцією до території Поля почесних поховань буде долучено могили визначних діячів культури: народного артиста України Бориса Романицького (1891–1988) народної артистки Надії Доценко (1914–1994) артиста балету Олега Сталінського (1907–1980) заслуженої артистки України Ніни Тичинської (1943–1989) громадського діяча та поета Ростислава Братуня (1927–1995), Дем'яна Пелехатого (1926–1994) [ред.] Поле №1 Поле №1 з кінця 19 століття стало своєрідним пантеоном заслужених львів'ян. Тут в гробниці родини Свачинських знаходилося перше поховання Івана Франка. Тут також поховані відомі діячі: письменники: Андрій Волощак (1890–1973) Волдодимир Ґжицький (1895–1973) Василь Пачовський (1878–1942) Григорій Тютюнник (1920–1961) Петро Карманський (1879–1956) Петро Козланюк (1904–1965) Петро Інгульський (1912–1976) Михайло Яцків (1873–1961) Степан Масляк (1895–1960) художники: Ян Дашек (1837–1904) Іван Труш (1869–1941) Осип Курилас (1870–1951) Віктор Савин (1907–1971) скульптор Іван Севера (1891–1971) громадсько-політичні діячі: Омелян Огоновський (1833–1894) Осип Марков (1849–1909) Роман Сушко (1894–1944) Ольга Ціпановська (?-1944) науковці Микола Голубець (1891–1942) академік Михайло Возняк (1881–1954) професор Степан Щурат (1909–1990) зодчі: Іван (Ян) Багенський (1883–1967) А.Курилло (1889–1980) Г.Швецький-Вінецький (1901–1965) 1896 - на полі було споруджено фірмою Ю.Марковського за проектом Т.Баронча пам'ятник польському повстанцю, герою оборони Варшави у 1831 році Ю.Ордону, прах якого було перевезено з Флоренції. Навколо овальної площі нижче цього пам'ятника, поховані: Антоній Дурський (1854–1908) С.Щепановський (1846–1900) — піонер нафтової промисловості в Галичині президенти Львова Міхал Міхальський (1846–1907), Тадеуш Рутовський (1853–1918), Годзімір Малаховський (1852–1908). На прилеглих ділянках поховані: Конопницька Марія (1842–1910) Габріеля Запольська (1857–1921) Владислав Белза (1847–1913) Северин Ґощинський (1801–1876) Зиґмунт Ґорґолевський (1845–1903) Олександр Чоловський (1865–1944) Кароль Скібінський (1849–1922). Виділяється серед інших високим мистецьким виконанням пам'ятник на могилі родини Закрейсів роботи скульпторів Яна Нальборчика та Броніслава Солтиса. У радянський період на першому полі були поховані: Ярослав Галан (1902–1949) Кузьма Пелехатий (1886–1952) Семен Стефаник (1904–1981) Микола Гнидюк (1918–1976) Володимир Дудикевич (1907–1972) Юрій Мельничук (1921–1963) Микола Максимович (1914–1981) Марія Кіх (1914–1979) І.Зайченко (1896–1964) Василь Бісярін (1912–1969) Микола Абашин (1922–1989) та інші. [ред.] Могили на початку головної алеї Головна алея цвинтаря починається між каплицями Адамських та Бачевських і видовженим овалом проходить через все кладовище. На початку алеї утворився український меморіал на полях № 3, 4, 5 і прилеглих. Найвизначніші пам'ятники, могили вдзвовж головної алеї: пам'ятник Великому Каменяреві на могилі Івана Франка — встановлений у 1933 році. Сюжет пам'ятника роботи скульптора С.Литвиненка пов'язаний з відомою поемою «Каменярі». пам'ятник «Будителю Русі» на могилі Маркіяна Шашкевича, виконаний у майстерні Генрика Пер'є. пам'ятник на могилі Володимира Барвінського скульптора С.Р.Левандовського. поруч розташована гробниця та поховання Барвінських, серед яких зокрема Олександр та Василь Барвінські. пам'ятник Орфею на могилі Соломії Крушельницької. пам'ятник на могилі мецената, почесного громадянина Львова Василя Іваницького. [ред.] Екскурсії На кладовищі проводяться екскурсії. Їх вартість становить від 50 до 80 грн на групу, тривалість — 30 хвилин [7]. | |
|
| |
| Всего комментариев: 0 | |
