20:35 | |
| Янівский Цвинтар знаходиться по вул. Шевченка, 128, проїзд трамваєм №7. Площа біля 38 га. Понад 200 тис. поховань розташовано на 68 полях. Янівський цвинтар заснований у 1883 р. для західної частини міста. Неподалік, в околицях вулиці Золотої, вже розташовувалось створене в 1855 р. Нове єврейське кладовище. Можливо, ця обставина, а в основному значна віддаленість від центра міста не сприяла великій популярності нової "Божої ріллі". В основному цвинтар служив місцем спочинку для бідніших верств населення Львова. Протягом свого існування територія цвинтаря розширювалась, зайнявши площі вздовж вул. Шевченка та пустирі, які відділяли його від єврейського окопища. ПОЛЯ ДАВНІХ ПОХОВАНЬ розташовані справа від головного входу та вздовж центральної алеї. Тут знаходиться найбільша кількість пам'ятників, що мають мистецьку вартість, хоч Янівський цвинтар значно поступається в цьому відношенні Личаківському. Традиційно склалося, що переважають монументальні родинні гробівці без декоративних елементів. хоча є й винятки - на 31 полі привертає увагу гробниця родини Дзенцеловських, прикрашена цікавим барель'єфом "Шлях у вічність" (1919 р.). Більшість пам'ятників належать долоту майстрів з каменярських фірм О. Загурського, А. Круля, Л. Тировича, Г.К. Пер’є, Л. Ольшевського, Т. Івановича. Найстаріший мистецький пам'ятник - родини Маханів, в т.ч. лікаря, професора львівського університету Йогана Махана (1764-1824). Це нагробок в стилі ампір, з фігурою плакальниці, виконаний вірогідно А. Шимзером в 1820-х рр. На Янівський цвинтар він був перенесений на поч. XX ст. з Городецького цвинтаря після його ліквідації. Цікаві склепи з орнаментикою "Art Deco" 1920-30-х рр. були зроблені в майстерні В. Коржевича. Вартий уваги нагробок Романа Калецького (1928) з рельєфом жіночої фігури з факелом, роботи невідомого скульптора. Деякі нагробки 1930-1944 рр. походять з майстерень С. Литвиненка і А. Коверка. На 1939 р. на цвинтарі було 54 поля і нараховувалось біля 115 тис. поховань. На початку 1980-х років, в зв'язку з недостатком вільного місця, Янівський цвинтар закрито. Виняток робиться для родин, які мають власні гробівці, та за спеціальним дозволом здійснюються поховання в могили близьких родичів. Головний вхід на цвинтар розташовано на вул. Шевченка. Біля входу - колона-капличка з XVII ст., встановлена у 1938 р. за проектом арх. Антона Лобоса. Головна алея веде в північному напрямку. На стику 31 і 14 полів розташована могила латинського архієпископа Львова Юзефа Більчевського (1860-1923), який заповів себе тут поховати, щоб привернути увагу населення до нового цвинтаря. Зліва від головної алеї розташоване ПОХОВАННЯ ЖЕРТВ КВІТНЕВИХ ПОДІЙ 1936 р. коли під час заворушень безробітних польською поліцією був вбитий Владислав Козак (1913-1936). Його похорон вилився в антиурядові виступи, під час яких поліцією вбито ще 10 демонстрантів. Меморіал загиблих впорядковано у 1956 р. Зліва від поховань демонстрантів - окрема могила Нафталі Ботвіна (1905-1925), бойовика-підпільника, якого було страчено польською владою за вбивство поліцейського агента. Янівський цвинтар прийняв на спочинок останки українських патріотів: активного члена УВО Ольги Басараб (1890-1924, п. 13), замордованої польськими тюремщиками, Василя Біласа (1911-1932, п.41) та Дмитра Данилишина (1907-1932, п.41), бойовиків ОУН, страчених польським судом за експропріаційний напад на пошту в Городку. На 38 полі відновлено військовий МЕМОРІАЛ СТРІЛЬЦІВ УГА, які загинули під час листопадових боїв 1918 р. у Львові та в наступні роки під час польсько-української війни. Тут було поховано 1070 стрільців. Дещо пізніше на цьому кладовищі спочив командувач УГА Мирон Тарнавський (1869-1938) та прем'єр-міністр ЗУНР, визначний діяч українського громадського і політичного життя Кость Левицький (1859-1941). Поруч у 1994 р. тут перезахоронено Василя Беня (1941), підполковника армії УНР, ад'ютанта Симона Петлюри. Стрілецький меморіал був знищений тоталітарним режимом на початку 1970-х років. Поле 38 віддано під нові поховання, після 1992 р. вони були перенесені на інші місця. У 1997-1999 рр. були проведені роботи з відновлення стрілецького кладовища за проектом авторського колективу інституту "Укрзахідпроектреставрація" у складі О. Петришин, Н Н. Олійник, О. Кіщак, Т. Чолій. Поруч, на 39 полі, - могила Броніслава Яніва (1885-1931), одного з організаторів створення меморіалу, голови Товариства охорони воєнних могил. На 20 полі спочив генерал армії УНР, член Комісії по створенню військових шкіл і академій Вячеслав Суходольський (1877-1938). Земля Янівського цвинтаря прийняла останки відомого українського художника Модеста Сосенка(1865-1920, п.31, ск. Є. Дзиндра), поета Богдана-Ігоря Антонича (1909-1937, п.4, ск. Т. Бриж), книгознавця і бібліографа Федора Максименка (1897-1983, п. 61а), скульптора Юліана Белтовського (1852-1926). На 40 полі розташовано невелике кладовище ченців студитського уставу. Серед інших, тут поховані Владика Никонор (1907-1982), архімандрит ордену, та о. Йосиф Кладочний (1906-1994), опікун українських політичних в'язнів і сам багаторічний в'язень ГУЛАГу. У перші дні радянсько-німецької війни відбулися масові вбивства в'язнів у львівських тюрмах. На Янівському цвинтарі біля 55 поля є братська могила - "Три хрести" - незідентифікованих жертв тюрми "Бригідки". Поруч у 1990 р. встановлено стилізований під березовий пам'ятний хрест ЖЕРТВАМ ТЕРОРУ НКВС у червні 1941 р. Безлюдна околиця Янівського цвинтаря використовувалась фашистами для розстрілів. 25 листопада 1942 р. у зв'язку з вбивством українськими підпільниками гестапівського офіцера тут було страчено 28 українських в'язнів, серед яких - визначний вчений-лісівник, викладач Львівської політехніки, член Українського Державного правління Андрій Пясецький (1909-1942). Неодноразово нищена в повоєнний час БРАТСЬКА МОГИЛА ЖЕРТВ ГЕСТАПО була відновлена у 1990 р. Студентським братством Львівської політехніки. У 1962 р. після розпуску львівської єврейської громади до Янівського цвинтаря приєднали територію НОВОГО ЄВРЕЙСЬКОГО КЛАДОВИЩА. Старе окопище на Клепарові було закрито для поховань у 1855 р., і тоді ж засновано нове кладовище за Кортумовою горою, поблизу дороги на Янів. До II світової війни воно прийняло чимало визначних громадян Львова. У 1856 р. тут побудовано синагогу коштом Ефроїма Вікселя. Пізніше впорядковано дорогу до цвинтаря, споруджено паркан в неороманському стилі, адміністративне приміщення. У 1912 р. розпочалося спорудження нового передпоховального приміщення - Бет-Тахара - за проектом Р. Фелінського та Є. Ґродинського. Після трагічного погрому єврейського населення Львова польськими солдатами в кінці листопада 1918 р. На Кортумовій горі було споруджено меморіал його жертвам. Ліквідація кладовища розпочалася на початку 1943 р. Було зруйновано всі споруди та могили. Найстаріший нагробок, що зберігся до наших днів, датований 1914 р. В радянський час кладовище продовжувало функціонувати під опікою міської єврейської громади. Біля входу з вул. Єрошенка, де в перші повоєнні роки в братській могилі перезахоронено останки з давніх поховань, коштом єврейської громадськості встановлено гранітний обеліск. Компактні єврейські поховання розташовуються вздовж головної алеї і на прилеглих полях. Тут збережена власна нумерація полів. Після 1962 р. територія кладовища використовується і для неєврейських поховань. Ще один пам'ятний знак встановлено вище 37 поля. Це плита з лаконічним написом -"Здесь похоронены советские граждане жертвы фашистских злодеяний во Львове 1941-1943". Тільки 43 рік - дата ліквідації Янівського концтабору - вказує, що це ПАМ'ЯТНИК ЖЕРТВАМ ГОЛОКОСТУ. До війни на Янівському цвинтарі були виділені місця під військові поховання. Поля 42 і 43 призначались для військовослужбовців львівського гарнізону. На 41 полі знайшли спочинок жертви І світової війни, польсько-української війни 1918-1919 рр. та польсько-більшовицької війни 1920 р. Сюди перенесли з місць боїв останки 226 солдат Першої кінної армії, які загинули під час наступу Будьонного на Львів. Були також поховання солдат армій Денікіна, Врангеля, Балаховича, що помирали на еміграції у Львові. На 37 полі існує невелике ПОЛЬСЬКЕ ВІЙСЬКОВЕ КЛАДОВИЩЕ 1918 р. Воно, як і український меморіал, було знищене на початку 1970-х років. Збереглось лише декілька могил та пам'ятний хрест. Протягом 1941-44 рр. частина цвинтаря, що прилягає до вул. Шевченка, використовувалась для поховань солдат гітлерівської армії. У 1941 р. тут закладено окреме кладовище для словаків, яке проіснувало до 1970-х років, пізніше, як і всі військові поховання, було знищене тоталітарним режимом. На західній околиці цвинтаря, вже за межами 53 поля, розташоване КЛАДОВИЩЕ НІМЕЦЬКИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ, які перебували у Львові у 1945-1949 рр. Збереглось 20 номерних могил. | |
|
| |
| Всего комментариев: 0 | |
